Що змінилося у виконавчому провадженні

Примусове виконання рішень, як завершальна стадія судового провадження, є невід’ємною частиною дотримання права людини на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку, закріпленого в статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.

Так статтею 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов’язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України і таке рішення є обов’язковим до виконання (ст. 1291).

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення і в процесуальному законодавстві України. Так, статтею 18 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), статтею 18 Господарського процесуального кодексу Україні (дали – ГПК), статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження. Виконання судового рішення втілює норми законів у життя, сприяє зміцненню їх авторитету.

У зв'язку з цим на державу покладається обов'язок щодо створення, зміцнення та розбудови дієвої системи примусового виконання рішень, у тому числі шляхом імплементації європейських норм та стандартів у національне законодавство України.

За офіційною статистикою, близько 80% звернень до ЄСПЛ стосується саме проблематики невиконання рішень українських судів, а за статистичними даними Державної судової адміністрації України, лише 8% судових рішень виконано у 2017 році.

На виконання вищеозначених завдань в Україні було прийнято два надзвичайно важливі закони - Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та Закон України "Про виконавче провадження", що набрали свою чинність 5 жовтня 2016 року.

З прийняттям цих законів вже у 2017 році суттєво змінилися «правила гри» у виконавчому провадженні, які мають кардинально оновити інститут виконавчого провадження.

Що ж нового запроваджено у виконавчому провадженні

  • Єдиний реєстр боржників
  • Декларація про доходи і майно боржника
  • Відсутність строку для самостійного виконання судового рішення
  • Запровадження інституту приватних виконавців

Єдиний реєстр боржників. Відповідно до нового Закону однією із засад виконавчого провадження є його гласність і відкритість, а тому запровадження Єдиного реєстру боржників (Реєстр боржників) є одним із важливих кроків до досягнення такого принципу. Реєстр боржників є складовою Автоматизованої системи виконавчого провадження, держателем якої є Міністерство юстиції України. До неї включаються відомості про боржників, які є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. До реєстру боржників вносяться дані про громадян та компанії, які відповідно до рішень суду визнані боржниками і стосовно яких відкрито відповідне виконавче провадження. При цьому, не підлягають внесенню відомості про боржників: які є державними органами, органами місцевого самоврядування; які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше 3 місяців; за рішенням немайнового характеру.

Таким чином, Реєстр боржників – відкрита безкоштовна база даних про всіх боржників, яка надає можливість будь-кому: громадянам, роботодавцям, банкам, правоохоронним органам тощо перевіряти будь-яку особу на наявність у неї боргів.

Запровадження Реєстру боржників є ще однією із гарантій реального виконання судових рішень оскільки відповідно до частини 3 статті 9 Закону, нотаріуси, органи, що здійснюють реєстрацію майна, державні реєстратори речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до яких з метою вчинення правочину щодо відчуження у будь-який спосіб майна звернувся боржник, внесений на день звернення до Єдиного реєстру боржників, у разі відсутності у них інформації про накладення арешту виконавцем на кошти або майно боржника зобов’язані відмовити у вчиненні реєстраційних дій та в день звернення боржника повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця про майно, щодо відчуження якого звернувся боржник. Який, у свою чергу, не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов’язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно в порядку, визначеному статтею 56 Закону, та направити відповідну постанову нотаріусу, органам, що здійснюють реєстрацію майна, не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Таким чином, законодавець «дещо ускладнив» боржникам можливість «вчасно» позбутися майна.

Декларація про доходи і майно боржника. Ще однією новацією Закону є встановлення обов'язку боржника в разі виконання рішення майнового характеру подати декларацію про його доходи та майно, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України. Виконання цього обов'язку має відбуватися протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження. За невиконання вищеозначеного положення на боржника покладається відповідальність, у тому числі і за внесення до декларації завідомо неправдивих відомостей, про що боржник має бути попереджений  завчасно виконавцем.

Окрім обов’язку подати декларацію новим Законом до переліку обов'язків боржника додано і інші обов’язки:

– допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому, або якими він користується, для проведення виконавчих дій;

– повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;

– надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Варто відзначити, що змін зазнали і обов’язки виконавця. До переліку обов'язків виконавця, додані такі обов'язки:

– здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням;

– приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень) за наявності письмової заяви стягувача;

– отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Скасування строків самостійного виконання рішень для боржника. До прийняття нової редакції Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження вказувався строк до семи днів (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - до п'ятнадцяти днів) про необхідність боржнику самостійно виконати рішення. Сьогодні ж примусове виконання рішення починається відразу з дня відкриття виконавчого провадження. Тобто, у строк для оскарження рішення, боржник повинен або оскаржити його або виконати рішення. Невиконання рішення дає позивачу право звертати рішення до виконання з моменту набрання ним чинності.

Зміни строків у виконавчому провадженні. Майже кожна виконавча дія зазнала зміни у своїх часових межах виконання. Однак, найбільший інтерес викликають нові строки пред'явлення виконавчого документа до виконання та загальний строк виконавчого провадження.

Статтею 12 Закону збільшено строки пред'явлення до виконання виконавчих документів – тепер виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання впродовж трьох років. Раніше такий строк становив 1 рік.

Так, трирічний строк застосовується у всіх випадках, окрім подання:

1) посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред’явлені протягом трьох місяців;

2) виконавчих документів про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, втрати годувальника тощо - може бути пред’явлено протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Щодо строку здійснення виконавчого провадження, то в попередній редакції Закону України "Про виконавче провадження" було визначено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

У новому ж Законі України "Про виконавче провадження" такі строки взагалі не встановлюються. Проте в пункті 2 частини 1 статті 37 Закону визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо здійснені протягом року виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника виявилися безрезультатними.

Наслідки невиконання рішень. Зокрема, було значно збільшено штрафні санкції за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Відтепер розміри штрафів становлять:

- для фізичної особи - 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- для посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- для юридичної особи - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Запровадження інституту приватних виконавців. Приватний виконавець – особа уповноважена державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб’єктом незалежної професійної діяльності. Ним може стати громадянин України, який досяг 25 років, має вищу юридичну освіту не нижче другого рівня, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права після отримання диплома не менше двох років та склав кваліфікаційний іспит. Діяльність приватного виконавця не слід плутати з колекторською діяльністю, оскільки, на відміну від останньої, правовий статус приватних виконавців є чітко регламентованим та визначеним законодавством.

Особа, що має намір здійснювати діяльність приватного виконавця, перед складанням кваліфікаційного іспиту зобов’язана пройти навчання і стажування, строк якого не може перевищувати трьох місяців. За умови успішного складання іспиту особі видається посвідчення приватного виконавця без обмеження строку його дії.

Про початок своєї діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України, яке має внести інформацію про нього до Єдиного реєстру приватних виконавців України. Таким чином, інформацію про діючих приватних виконавців можливо отримати з Єдиного реєстру приватних виконавців.

Окрім вимог, що висуваються до кандидатури приватного виконавця, законодавством визначено також вимоги, що стосуються безпосередньо здійснення діяльності приватним виконавцем. Так, приватний виконавець зобов’язаний застрахувати свою цивільно-правову відповідальність перед третіми особами та організувати офіс у межах свого виконавчого округу.

Виконавчим округом є територія АР Крим, області, міста Києва чи Севастополя Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем  у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

У питанні підвідомчості рішень, які підлягають примусовому виконанню приватним виконавцем, законодавець вирішив піти шляхом визначення винятків, у яких приватний виконавець не здійснює своєї діяльності. Тобто приватний виконавець НЕ здійснює виконання рішень про:

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави в статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;

11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Окрім того, протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця приватний виконавець НЕ може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Як звернутися до приватного виконавця?

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання боржника, перебування боржника – фізичної особи, за місцезнаходженням боржника – юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Авансовий платіж. До заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску:

За рішення майнового характеру 2% від суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати.

За рішенням НЕ майнового характеру та рішенням про забезпечення позову: 1 мінімальна заробітна плата, якщо боржник фізична особа; 2 мінімальні заробітні плати, якщо боржник юридична особа.

Також Законом передбачено новий вид виконавчого документапостанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди. Виникнення цієї новації зумовлено об'єктивними причинами – змінами реалій виконавчого провадження і запровадженням інституту приватних виконавців.

Оскільки за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода, яка складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді або фіксованої суми, або відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Так, за повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, немайнового характеру: за яким боржником є фізична особа - 2 мінімальні заробітні плати, за яким боржником є юридична особа - 4 мінімальні заробітні плати.

Внесені зміни щодо вимог до виконавчого документу. Дата народження фізичної особи-боржника стала обов’язковим реквізитом виконавчого документа, при цьому ідентифікаційний номер боржника фізичної особи тепер необов’язковий реквізит виконавчого документа.

Законом також встановлено і обов’язкову плату за відкриття виконавчого провадження, так відповідно до ст. 26 Закону виконавче провадження відкривається лише при сплаті авансового внеску стягувачем, крім виключень, встановлених законом. Тобто авансовий платіж сплачується стягувачем при відкритті виконавчого провадження навіть у державного виконавця.

Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:

– стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

– обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

– відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;

– стягнення аліментів;

– відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

Авансовий внесок повертається стягувачу, але лише у випадку реального стягнення з боржника, також стягувачу повертається невикористана виконавцем сума цього авансу. На вимогу стягувача виконавець надає йому звіт про використані кошти авансового внеску.

Змінився максимальний розмір стягнення, при якому можливо звертати стягнення на заробітну плату – з 3-х мінімальних зарплат до 5-ти.

Збільшено з десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати суму стягнення, при якій можливо звертати стягнення на єдине житло боржника.

Додано підстави закінчення виконавчого провадження:

– прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

– завершення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів. Ця умова є важливою, оскільки є непоодинокі практичні випадки, коли виконавці закривали виконавчі провадження про стягнення аліментів у зв'язку з досягненням дитиною 18-річного віку при наявній заборгованості по них;

– надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

– якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем впродовж року та у зв'язку з цим спрямовані до Державного бюджету України;

– якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача – заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки.

Додати коментар


Примусове виконання рішень, як завершальна стадія судового провадження, є невід’ємною частиною дотримання права людини на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку, закріпленого в статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Так статтею 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов’язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України і таке рішення є обов’язковим до виконання (ст. 1291). Держава забезпечує виконання с...
09-05-2018 09:05